10 Лютого 2020

Нове покоління дітей – покоління Z. Що важливо знати?

charlein-gracia-Ux5mdMJNEA-unsplash-670x446

Першокласник Марк крутиться на уроку математики. Вчителька скаржиться матері, що дитина встає з-за парти посеред заняття і блукає класом.
– А завдання як виконує? – цікавиться мама.
– Розумієте, він розв’язання не записує – тільки відповідь!
– Але ж відповідь правильна?
– Так… Але він зовсім не як Орина, ваша старша. Вона така слухняна була, все-все записувала…
Обидві дитини – представники так званого «покоління Z». Ці діти, народжені, за різними оцінками, з 1995 по 2020 роки, начебто є представниками «нової генерації» людства і наділені абсолютно унікальними талантами. З’ясуймо, чи це так?

Така популярна «теорія поколінь»

З 1991 року автори науково-популярної соціологічної та психологічної літератури закохалися у роботу Ніла Хоу та Вільяма Штрауса «Покоління» (Generations, 1991). Згідно з ідеями демографа-економіста та історика-драматурга, споконвічний конфлікт «батьків та дітей» можна пояснити чергуванням поколінь.

Покоління за Штраусом-Хоу – це сукупність усіх людей, які народилися у період, що приблизно дорівнює 20 рокам. Передбачається, що тенденції часу, в який народжуються та дорослішають діти, формують особистості та об’єднують їх в однорідний соціум.

Від початку теорію запропонували для США, але ідею швидко підхопили у Європі та на пострадянському просторі. Пристрасть до узагальнень спровокувала шквал непідтверджених суджень і навіть стигматизацію певних вікових груп за прийому на роботу.

Наймолодше з поколінь, визначених послідовниками Штрауса та Хоу, називають «поколінням Z», «iGen» або «Digital Native» («цифрові аборигени»). Це – діти нашого часу. Чи відрізняються вони від усіх попередніх і як бути з ними в епоху загального оцифрування світу?

Міфи про покоління

Довкола «дітей інтернет-джунглів» утворився щільний ореол стереотипів та відвертих міфів. У спробах знайти достеменну інформацію про «покоління Z» ви обов’язково зіштовхнетеся із наступними судженнями.

Міф №1: «Маленькі багаторукі Шиви»

Вважається, що діти «нового покоління» багатозадачніші від попередніх і здатні обробляти колосальні масиви інформації. Начебто, завдяки врученим від самого народження планшетам і телефонам, вони швидше опановують інформаційні технології і знаються на них краще за батьків.

Правда в тому, що тренд на багатозадачність поширюється на всі вікові групи. Епоха інформаційних технологій не залишає шансів людському виду, крім адаптації. При цьому саме «знаються» на техніці все ті ж одиниці з тисяч. Вміння встановити програму не прирівнюється до надприродної здібності так само, як у 18-ому столітті нікого не подивувала б дворянська дитина, яка знає три мови.

Міф №2. «Абсолютно нездатні сконцентруватися»

«Підлітки, що виросли в оточенні екранів, нездатні утримувати увагу надовго!» — ще одна популярна вчительська заява. «Кліпове мислення» вважають карою 21-го століття. Щоб швидше та дешевше донести свої пропозиції клієнтам, маркетологи пришвидшують дії у рекламних роликах шляхом скорочення тривалості сцен. Вони навіть вигадали 5-секундні прероли на YouTube. Тенденцію підхопив кінематограф.

Правда ж у тому, що немає серйозних наукових досліджень, які остаточно підтверджують або спростовують повсюдну неуважність сучасних дітей. «Кліпове мислення» притаманне усім віковим групам, які активно взаємодіють із медіа.

Міф №3. «Вірять емоціям і не вміють мислити критично»

Існує думка, що соцмережі та перенасиченість різноплановою інформацією знизили здатність дітей оцінювати речі «тверезо». Мовляв, нове покоління повірить чому завгодно, що покаже їхній улюблений блогер у Instagram. А книжок вони не читають, так-так.

Правда в тому, що вчені не знайшли підтверджень і щодо цього. Критичне мислення – розмите поняття, яке не вимірюється тільки здатністю визначати оманливі чи правдиві факти. Так само, як не вимірюється кількістю прочитаної літератури. Це стосується і дітей, і батьків.

Міф №4. «Занадто інфантильні» АБО «занадто відповідальні»

2019 року шведська екоактивістка Грета Тунберг водночас надихнула та обурила світову громадськість. 16-річна дівчинка з трибуни ООН заявила, що людям час схаменутися і почати якось рятувати природу рідної планети. Водночас тисячі підлітків не можуть самостійно вирішити, що їм вдягнути до школи, і намагаються якомога довше лишатися під батьківським крилом.

Правда в тому, що підлітковий вік – період формування особистості. У розвинених країнах він закономірно подовжується, у комфортних умовах підлітки можуть присвятити себе пошуку життєвого шляху і довше «сидіти на шиї» у рідних. Серед дітей, залежно від багатьох факторів, можуть бути як надлишково відповідальні активісти, так і інфантильні «матусині котики». Це нормальний стан речей.

Міф №5. «Менше спілкуються із однолітками» АБО «неймовірно компанійські»

Стереотипний «сучасний підліток» цілісінькими днями зависає у соцмережах і обмінюється кілотоннами відеоповідомлень із френдами. При цьому вийти поспілкуватися з цими ж людьми «в реалі» він відмовляється, бо між прогулянками та уявною самотністю надає перевагу другій.

Правда в тому, що сучасні інформаційні технології змінюють стиль спілкування усіх вікових груп. Підлітки лише ненабагато більше зазнають впливу цих змін, оскільки народилися вже в часи повсюдної комп’ютеризації.

Так що ж виходить? Вони не особливі?

Вони – абсолютно особливі. Кожна дитина, незалежно від року та місця народження, — особистість, яка розвивається і трансформується, має потребу в батьківському розумінні, визнанні однолітків і любові. Діти не мають ставати жертвами стереотипів і непідтверджених дослідженнями висновків. А найкращий спосіб зрозуміти представника будь-якого покоління – бути залученим до його світу, щиро співчувати йому і бути відкритим до нових знань. Як і в усі часи, діти віддзеркалюють поведінку та зацікавленість у них своїх батьків, а також – світу, що оточує, на який ми не завжди здатні вплинути.

Матеріал засновано на порівняльно-аналітичному дослідженні «Міфи про “Покоління Z”» (Н. Богачева, Є. Сівак, 2019).